Petro-Myhajlivka. Петро-Михайлівка

Село Петро-Михайлівка. Історичний нарис. Передісторія

Ще коли не було нічого, було все...



До московської окупації України, землі, на яких згодом постане хутір Петро-Михайлівський належали до Самарської паланки Запорозької Січі і складали частину вольностей запорозького козацького товариства. По надпорозьких балках козаки-запорожці облаштовували свої зимівники(хутори), господарювали. Хутори-зимівники на запорозьких землях починають поставати з ХVІ століття. З моменту зруйнування Запорозької вольниці землі запорожців почали масово заселятися людьми прийшлими, поміщицькими... Про козацькі хутори в окрузі балки Таволжаної знаємо мало, але факт їхнього існування підтвержується деякими дослідницькими джерелами...
Дослідження тривають...

Декілька рядків до теми:
В історико-економічній літературі дискутується питання, чи була земля об'єктом приватної власності па Січі. Аналіз документів свідчить, що у дніпровських козаків, як і пізніше у їхніх нащадків за Дунаєм та на Кубані, в основу економічного устрою було покладено ідею володіння, а не право власності. Землею володіло військо, вона належала всім і кожному козаку, аби тільки він сам був причислений до Коша. По відношенню до землі, до січового й курінного майна ніхто з запорожців не був особою, відокремле­ною від громади. Проте й саме Військо Запорозьке як юридична особа не було приватним власником, бо тодішня військова власність відповідала су­часній державній власності, тобто Січ знала па зразок "загальнонародної" колективну власність, здобуту завоюванням або спільними зусиллями.

Загальнокозаче володіння землею не виключало індивідуального зем­лекористування членів війська, які належали до січового і паланкового одруженого козацтва. Особисте господарювання на землі війська дозволя­лося звичаєвим правом вільної займанщини земельної ділянки, що обмежу­валося лише таким самим правом будь-якого іншого козака. На землю міг претендувати кожний запорожець там, де поспівав першим і скільки ЇЇ брався обробити. З економічної точки зору козаччина починалася там, де були можливість і право такої займанщини. Врешті-решт рідкісність насе­лення на безлічі угідь довго не була проблемою земельної власності. Саме на праві займанщинного землеволодіння склалися запорозькі хуторські гос­подарства — зимівники. Право займанщини мало па Запорожжі таку саму юридичну силу, як і старовинні акти польських королів, рішення Коша та гетьманські універсали за Б. Хмельницького.

Бездомні, безсімейні козаки, "товариство" не могли мати ніякої влас­ності, крім плати за службу, грошей, зароблених промислом чи добутих шаблею, а у паланці — також худоби й зимівника, що оброблявся наймани­ми робітниками. Право власності па здобич на війні обмежувалося звичаєм. Перед походом кожний запорожець давав присягу, що не затаїть воєнної здобичі й віддасть її всю для поділу па користь війську та курінному това­риству. З особистої частки жертвували січовій церкві.

Господарство Запорозької Січі - http://anthrohistory.ipb.su/lofiversion/index.php/t512.html



Создан 19 июл 2016



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником